Піарник у фармі, ритейлі, державному секторі – людина-оркестр чи чітко таргетований фахівець вузького спектра? Над цим питанням міркує і відповідає Олена Коваль, засновниця агенції OK_PR, для колонки LOOQME.
Останні 4 роки я плідно співпрацювала з державою. В розпал ковіду – очолювала комунікацію всіх заступників міністра в МОЗ, а згодом драйвила комунікацію проєкту Дія.City від Мінцифри. Часто чую запитання: «Що значить взагалі бути піарницею в державному секторі?» За моїми спостереженнями – різниця з бізнесом мінімальна.
Професіоналізм не залежить від галузі
Основне професійне правило: «нормально робиш, нормально буде» працює скрізь і завжди. В кожної компанії є свої особливості, задачі і обмеження. І коли ти берешся за проєкт, ти це завжди вивчаєш і, відштовхуючись від вихідних даних, вже пробудовуєш подальшу стратегію. З державними проєктами так само. Ви визначаєте візію вашого проєкту, що саме ви робите, для кого, визначаєте хто саме з команди буде вести комунікацію і з яких питань, розподіляєте рівні впливу спікерів і так далі. А далі вже підбираєте інструменти, які максимально підходять для досягнення ваших цілей.
Про специфіку держсектору
Що стосується саме роботи в державному секторі, то тут чи не найбільшою різницею є помножена на нескінченість ступінь відповідальності того, що ти робиш і що під твоїм керівництвом виконує перформить команда. Те, що в комунікації середнього рівня потенційно може стати мемом і забутися за кілька днів, в комунікації від імені держави може стати міжнародним зашкваром і занурити всю країну в іспанський сором. Ми з вами добре знаємо такі кейси! Тут все просто, бізнес – це конкретна особистість, а держава – це обличчя кожного з нас.
Якщо ви вже взялися за державну комунікацію, то пристебніть паски, тепер ви зануда і буквоїд.
Зовнішній вигляд спікера, обрані ним бренди, оточення на фото, історія локації, відповідність тез загальним цілям – це лише початок дуже-дуже довгого переліку того, що тепер у вашому постійному внутрішньому чек-листі.
